якого знайомства Сковороди з творами Спинози або кого-небудь з його учнів та наступників“.
Всупереч иншим, говорить Ф. А. Зеленогорський, (за виїмком Хіждеу) ми ставимо Сковороду в залежність від старо-класичної філософії там, де справа йде про його філософію в простому розумінні цього слова. Відтіля здобував він філософські ідеї та перероблював їх згідно з власними настроями та тенденціями, а також згідно з місцем, духом часу та потребами суспільства, серед якого він жив та працював. Старо-класична філософія врятувала Сковороду й від містицизму, до якого в нього був природній нахил, і від раціоналістів XVIII в. „Задумавши викликати руську національну самосвідомість, він обирає собі за керовника Сократа“. На доказ цієї останньої тези Ф. А. Зеленогорський наводить усі ті власні заяви Сковороди, які відшукав Хіждеу в творах Сковороди, що не дійшли до нас. Уривки самі по собі дуже характерні і, треба сказати, могли-б цілком переконати в справедливості думок Ф. А. Зеленогорського, коли-б були докази, що вони, справді, належать Сковороді; на жаль, справа, як ми знаємо, стоїть цілком инакше. Сократична діяльність Сковороди, говорить Ф. А. Зеленогорський, полягала в боротьбі з забобонами, які він уважав за більш шкодливі та небезпечні, ніж атеїзм. На доказ цього автор доводить виписки з „Ізраїльського Змія“ та з трактату „Пря біса з Варсавою“. Що до релігії, то Сковорода провадить тут боротьбу проти зовнішньої бездушньої обрядности. Зокрема Сковорода повстає і проти вузького розуміння „православія та християнства“. „Істину, на його погляд, виявляв бог не самім тільки іудеям та християнам, але й язичникам, подібно до того, як доброчини не належать тільки самім християнам, у старому поганському світі нерідко панувала висока мораль“. Так зване „природнє откровеніє“ (всупереч надприродньому) існувало з давніх часів, бо, як каже сам Сковорода, „істина безпочаткова“. З огляду на багацьство природніх джерел для спізнання бога, в яких він виявляє себе цілком виразно та яскраво, Сковорода не вважав потрібними чудеса. На біблію він дивиться як на поетичний твір, який, подібно до того, як і кожен поетичний твір, ховає істину під зовнішніми образами“. Тому він і критично ставиться до біблії, яку розуміють просто, недуховно, для того, щоб виявити глибоке внутрішнє розуміння та розум, що є в ній. Але це викликало проти Сковороди багато обвинувачень у тому, що він відкидає геть „отечественних богів“ — і він повинен був спростовувати ці обвинувачення своїх ворогів; це спростування яскраво формульовано у Ковалинського і цим саме уривком і закінчує цей розділ Ф. А. Зеленогорський. На доказ цих тез автор наводить виписки з творів Сково-
