Харківський віршописець В. Маслович випустив р. 1816 у Харкові книжечку про байку та байкарів у різних народів. Це — поширений виклад його першої лекції, прочитаної у Харківськім Університеті з нагоди докторського іспиту його. Тамечки він присвятив Сковороді такі от сторінки: „Сковорода — стоїк, філософ, або Харківський Діоген, у жаднім часописові не уславлений, але все-ж поважатиметься тими, що шанують добродійне та тверезе життя людей. Його розмови завжди майже були на взір притч і становили собою приємну навчальну науку. Сковорода мав друзів, вони хотіли дарувати йому щось, але зрідка траплялося кому здійснити своє бажання. Сковорода приймав де-коли подарунки від приятелів, щоб ту-ж мить віддати убогим. Стоїк нічого не потрібує. Розум його мав певний дотеп. Він досить залишив віршованих творів. Але тяжко відшукати їх. Не позбавлена вартости відома пісня його: „Всякому городу…“, що співають тутешні сліпці, завжди певні того, що їм заплатять за неї. Але ця пісня зіпсована ними без жадного милосердя. Така доля усіх переказів“. Далі Маслович наводить вірші Ковалинського до портрета Сковороди, додаючи при цьому, що Сковорода гідний кращих, ц. т. зрозуміліших віршів (ст. 118–119). Це є ледви чи не перший відгук харківця про Сковороду. Маслович перший зрівняв Сковороду з Діогеном. Цікава його оцінка розмов Г. С. Сковороди. Не зовсім точним є його повідомлення про подарунки, що ніби-то їх негайно він роздавав убогим. „Стоїк нічого не потрібує“ — це очевидне літературне побільшення. Про дотеп розуму Сковороди, навпаки, — очевидне поменшення. Цікавим є свідоцтво, що вже тоді кобзарі виспівували пісню Сковороди „Всякому городу“ і вже тоді, бувши зіпсованою, вона дуже подобалася слухачам. Нарешті, найцікавіше та найхарактерніше те, що В. Маслович, у своїй розвідці про байкарів у всіх народів, зовсім не згадує про Харківські байки Сковороди, очевидно, не знаючи навіть про їхнє існування.
Ми наводили деякі відомості про життя Сковороди зі статті Гес де-Кальве, надрукованій 1817 року, ц. т. всього 23 роки після смерти його. Сам Гес де-Кальве надрукував 1812 року невеличку книжечку та одержав після оборони цієї дисертації ступінь доктора філософії[1].
Але його спогади про Сковороду мало чого додають до життєпису, складеного М. І. Ковалинським, йому запевне невідомого; тут є й фактичні помилки, а, голівне — цим спогадам шкодить літературна манера того часу, самого початку XIX ст. — де нахил до риторики й заміна точних фактичних даних, в разі відсутности їх у автора, авторськими
- ↑ Мій „Опыт истории Харьк. у-та“ I, ст. 682–688.
