Сторінка:Український співаник (1918).djvu/114

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
35.
 

“Козаченьку, куди йдеш?
Не вжеж жалю не маєш!
Я без тебе загину,
Як ти підеш в чужину,
Чи тебе лихо жене,
Бачу, зрадиш ти мене”
— “Ой, не плач же, дївчино, не журись,
Та до мого серденька пригорнись.
Я верну ся, серденько, в осени,
Як упаде листячко з калини”.

 
36.
 

Ой, ходила дївчина беріжком,
Заганяла селезня батіжком:
Іди, іди качуре до дому!
Продам тебе жидови рудому.
За три копи качура продала,
А за копу дударика наняла:
“Заграй менї дударику на дуду,
Нехай же я своє горе забуду:
Колиб тобі горенько та печаль,
То-б ти вийшов на улицю та кричав.
А тож тобі горенька не має,
Ой, хтож тобі сї кучері звиває?”
“Була в мене дївчина Уляна,
Вона-ж менї сї кучері звивала,
Була в мене дївчинонька Варвара, —
Вона-ж менї сї кучері порвала”.

 
37.
 

Там де Чорногора сумно
Угрів край витає,
Там, де біла Тиса шумно
Чорну доганяє:
Там ти любко моя мила,