Сторінка:Український співаник (1918).djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Лїтом цілим, би ніч, би день,
 Хлопці буяють тут наші;
 Свобідна тут вода огень,
 Достатком лїса і паші:

Задудніли сіромахи в полонині чути,
Як жеж тебе Верховино тяжко позабути.

 Там пан не клав ланцухом меж,
 Чужий не станув стопою;
 Буйная тут землі одеж,
 Плекана піснев, росою:

А я теє дівча люблю, що біле як гуся,
Воно мене поцілує тілько оберну ся.

 Не вабить нас баришів лесть,
 Коби лиш порох та цівка,
 У Бога світ, у людий честь,
 Та овець турма, сопівка!

Вже нам більше не задзвонят дзвони їв Коломиї,
Вже нас більше не погонять зо стричком на шиї.

 Та коби пирс хребет із від
 Та медвідь шибнув лісами:
 Завіяв юг, заграв Бискид,
 Черемош гукнув скалами:

Ой на Кути дороженька, на Кути, на Кути,
Бувай любко здоровенька, бо іду в рекрути.

 Там то бренить трембіти звук,
 Щебече любо сопівка,
 А як зьвіря завиє звук,
 В челюсти плюне му цівка.
Як зашумить коломийка, ватаг Загуляє,
Чорнобриву дівчиноньку кругом обертає.