Ой вже давно тії часи втекли,
Як ви людий живцем в вогни пекли,
Миж не дурні вівцї в чистім полю.
Щоб ви в римску вели нас неволю.
Тож як стануть разом людські дїти,
Будете тікати аж сопіти, —
Ой, та задуднїло в синіх горах
Що пани шахрують при виборах.
Та не дадуть ради навіть ґрафи,
Як ми вхопили хлопські параґрафи,
Та заплачуть ревно панські дїти,
Як ми зачнем ревно заводити.
Та і хруням стане в очах темно,
Як ми на них бойкот покладемо.
Майже дрожить зволоч сяка-така,
Бо ми внуки Ґонти й Залїзняка.
Нехай враже серце страх стискає,
Бо в нас ще козацька кровця грає,
Най по цїлїм світї ідуть вісти!
Що ми радикали — соціялїсти!
Горе приспало рідну хатину —
Неволя тисне руську родину —
Марш, марш! козаки всї враз —
Раз, два, три! вже бо слушний час!
Край посмутнїв наш, села завмерли,
А вороженьки духа нам сперли…
Марш, марш!…
Чи сліз гіреньких плисти муть ріки,
Чи вже пропали всї ми на віки?
Марш, марш!…
