Сторінка:Український співаник (1918).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 35 —

Ой вже давно тії часи втекли,
Як ви людий живцем в вогни пекли,
 Миж не дурні вівці в чистім полю.
 Щоб ви в римску вели нас неволю.

Тож як стануть разом людські діти,
Будете тікати аж сопіти, —
 Ой, та задудніло в синіх горах
 Що пани шахрують при виборах.

Та не дадуть ради навіть ґрафи,
Як ми вхопили хлопські параґрафи,
 Та заплачуть ревно панські діти,
 Як ми зачнем ревно заводити.

Та і хруням стане в очах темно,
Як ми на них бойкот покладемо.
 Майже дрожить зволоч сяка-така,
 Бо ми внуки Ґонти й Залізняка.

Нехай враже серце страх стискає,
Бо в нас ще козацька кровця грає,
 Най по цілім світі ідуть вісти!
 Що ми радикали — соціялісти!

17.

Горе приспало рідну хатину —
Неволя тисне руську родину —
 Марш, марш! козаки всі враз —
 Раз, два. три! вже бо слушний час!

Край посмутнів наш, села завмерли,
А вороженьки духа нам сперли...
 Марш, марш!...

Чи сліз гіреньких плисти муть ріки,
Чи вже пропали всі ми на віки?
 Марш, марш!...