Про Марка Рудого, „суддю військового“, й Мусія Грача, „військового трубача“, що по тексту думи були товаришами С. Кішки по неволі, немає ніяких історичних свідоцтв. Можливо, що ми тут маємо діло просто з доробленням прізвища, що вживалося иноді авторами дум для віршового розміру й рифми.
Ґалера Алкана-Паші „виступала із города Трапезонта“. Уся земля турецька поділялася на киличі (повіти). З киличів складалися санджаки (губернаторства), а з санджаків[1] — ейялети (намістництва). Алкан Паша був памятником трапезонського ейялету й їхав „на зальоти“ (свататися) до дочки козловського губернатора (дівки Санджаківни).
Як бачимо з рядків 352–355, частину здобичі козаки „накладали на Січову Покрову, Трехтемировський манастирь і Межигорського Спаса“. Манастирі Трехтемировський або теж Терехтемировський і Межигорський завжди вважалися за козацькі, й тому козаки звичайно „накладали“ на них частину здобичі, а під старість і самі приходили замолювати гріхи свої за святою брамою. Терехтемировський манастирь ще з 1576 року віддав Баторій грамотою на шпиталь козакам. Був цей манастирь на Дніпрі, недалеко від Переяслава у місті Терехтемирові, де козаки повинні були держати свої гармати. Під час польської війни його було зруйновано, й запорожці перейшли парафіянами до Межигорського Спаса, що стояв і стоїть досі теж на Дніпрі, верстов за 20 від Київа (заснував його ще 1161 року Андрій Боголюбський).[2]
Кінець думи (ряд. 378) свідчить про ту симпатію, яка була тіж запорожцями й донськими козаками. Ми знаємо, що 1558 року донці ходили з Дмитром Вишневецьким походом на Кримчаків тоді саме, як дніпрянські козаки з московським воєводою Адашевим заходили на Крим низом од Дніпра.
Варіянт думи про С. Кішку, записаний П. Мартиновичем від кобзаря Івана Крюковського, де в чому відріж-
