Сторінка:Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/127

— 121 —

„Ой, не бийте нас, отець-мати, й не проклинайте,
що ми свого найменшого брата ні вбили,
ні зрадили,
ні молодої души з світа не згубили…
185. Ми в городі ув Озові у в одной неволі бували,
одну муку принімали;
ми з города з Озова всі три разом вибігали,
як сиві орли вилітали.
То старший брат меншого сам не брав
190. і мині не позволяв;
то й іще мені старший брат такі речі одвічав,
що як буду я вам істину-правду казати,
то вже од його меча моя голова з плеч буде додолу злітати“.
195. То отець і мати середульшого сина за гостя принімає,
а старшого з домівки зганяє,
а найменшому сину в небесноє царство одсилає…
Слава Тобі, слава Тобі!
Всім трьом братам небесноє царство!
Всім православним християнам
200. честь — хвала
на здравие!^[1]

Раніш вже було зазначено, що Азов був одним з видатніших пунктів невольничого торгу. Азов заснували генуезці, які й дали йому імя „Тана“. Року 1475 його одвоювали у генуезців турки й назвали Азов (Asak). Наша дума зве Азов „турецьким городом“, тому можемо думати, що складено цю думу не раніш кінця XV століття. До того відомо, що з кінця XVI віку по річці Самарі, через яку переходили згідно з думою брати-втікачі, вже з'являються запорожські виселки (паланки). В думі ж про них і не згадується ще. Значить, перша редакція думи нашої могла скластися тільки на прикінці XV віку або в початку XVI^[2].

1. От лірника Івана Пересади. Пк.  216, X, ст.  71–78.
2. Пк. 5, ст. 10 й далі