Сам к сирой землі припадає,
Богу душу оддаває.
Приліта до його три орли сизокрилиї:
один сіда на ніженьках,
150. другий тіло розриває,
третій по полю розношає.
Вітер повіває,
комиш похиляє,
тіло його козацьке-молодецьке прикриває,
155. звіру-птиці на поталу не попускає.
То старший брат до середульшого
словами промовляє:
„Що як будем ми до отця, до матері доїзжати,
як будеш отцеві-матері істину-правду одкривати,
160. то вже од мого меча твоя голова буде з плеч додолу злітати!“
То вже вони до отця, до матері доїзжають,
навстріч отец-мати виступають,
горячими сльозами своє лице обливають:
„Ой сини ж мої, сини,
165. сиві орли!
Де ви свого найменшого брата, а нашого сина позаділи?
Чи ви вбили,
чи зрадили,
чи молодої душі з світа ізгубили?“
То старший брат з коня не вставає, —
отцеві й матері одвічає:
„Не бийте нас, отець-мати, не проклинайте!
Ми свого найменшого брата, а вашого сина ні вбили,
ні зрадили,
175. ні молодої душі з світа не згубили…
Що ми в городі ув Озові не в одной неволі бували,
не одну й муку принімали,
ми його й в глаза не видали“.
Середульший брат з коня уставає,
180. отцеві й матері у ноги упадає:
