кінчується смерттю всіх трьох братів, а друга — поверненням додому старших братів (середній кається перед батьками, а старшого проганяють з дому). Костомаров вважає за початкову редакцію — другу. В цій редакції здійснюється моральна мета думи, що пронизує її всю[1]. Народня творчість надзвичайно художніми рисами змалювала жорстоку постать старшого брата, млявого хоч і незлого середнього брата, і любого всесвітньому епосу молодшого брата, якого й батьки, певно за його щире, любов'ю до всіх налите серце, кохають більш старших дітей, який і справді в годину смерти не знаходить слова докору своїм братам, а побивається, щоб їх тіла не досталися „звіру-птиці на поталу“. Моральна мета народньої философії з'ясовується в тій карі, яку несе злочинство старших братів: в першій редакції погибель, як блискавка, падає на голови обох братів, а в другій — смерть моральна жде старшого брата-еґоїста — вічна ганьба й докір громадянства. Через високу художню вартість думи вона поширена більш усіх инших дум; всякий кобзарь знає її, бо більш инших уміє вона дойти до серця людського й торкнутися кращих його струн!
|
1Ой, усі поля Самарські почорніли, |
- ↑ Пк. 112, VII. ст. 21.
