що на рани постреляниї да порубаниї дуже знемагали
Озветься старший брат до середульшого словами,
обіллється гіркими сльозами:
15. „Прошу я тебе, братіку мій рідненький,
як голубонько сивенький!
Добре ти учини:
хоч із річки Самарки,
20. холодної води знайди,
рани мої постреляні да порубані окропи-охолоди!“
То середульший брат теє зачуває,
до його словами промовляє:
25. „Братіку мій рідненький,
як голубонько сивенький!
Чи ти мені, брате, віри не доймаєш,
чи ти мене на сміх підіймаєш!
Чи не одна нас шабля порубала?
Чи не одна нас куля постреляла?
30. Що маю я на собі девять ран — рубані-широку,
а чотирі — стреляні глибокі!
Так ми добре, брате, учинімо,
свого найменшого брата попросімо:
нехай найменший брат добре дбає,
35.хоч навколішки вставає,
військову суремку[1] в головах достягає,
у військову суремку добре грає-програває:
нехай би нас стали странні козаки зачувати,
до нас доходжати,
40. смерти нашої доглядати,
тіло наше козацьке-молодецьке в чистім полі поховати!“
рубані-широкі,
То найменший брат теє зачуває,
до старших братів словами промовляє:
„Братіки мої рідненькі,
45. як голубоньки сивенькі!
Не єсть се нас шабля турецька порубала,
