Сторінка:Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/73

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 67 —

якоже дѣдъ мой и отецъ доискася дружиною сребра и злата“. В другім місці річ йде про „дружину“ Ігореву: „Въ літо 6453 (945) рекоша дружина Игореви: „Отроци Свѣньлъжи изодѣлися суть оружьемъ и порты, а мы нази; поиди, княже, съ нами въ дань, да и ты добудеши и мы!“ И послуша ихъ Игорь“…

 
3.
 

1.Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?
На версі Дунаю три роти ту стоя:
первша рота Турецка,
друга рота Татарска,
5.трета рота Волоска.
В Турецкий мі роті шаблями шермую,
в Татарский мі роті стрілками стріляю,
в Волоский мі роті Штефан воєвода.
В Штефановій роті [та] дивонька плачет,
10.[та дивонька плачет] і плачучи повідала:
„Штефане, Штефане, Штефан воєвода!
Альбо мє пуйми. альбо мє лиши!“
А што мі речет Штефан воєвода?
„Красна дивонице, пуймил бих тє, дівонько,
15.[пуймил бих те, дивонько,] неровная мі єс,
лишил бих тє [дивонько], миленька мі єс!“
Што мі рекла дивонька? „Пусти м'не, Штефане,
скочу я у Дунай, у Дунай глубокий,
а хто м'не доплинет, єго я буду“.
20.Не хто мі доплинул красну дивоньку,
доплинул дивоньку Штефан воєвода,
і взял дивоньку за білую ручку:
„Дивонько, душенько, миленька мі будеш!“[1]

Цю пісню записано чеськими літерами в ґраматиці чеха Яна Благослава (1571 р.), як зразок „словенської“ мови. О. Потебня вважає її найстарішим записом „малорусскої“ народньої пісні й гадає, що вона задністрянського походження.

  1. Пк. 275, окр. ст. 182–183.