|
не буйниї вітри повівали, |
Татари протоптали собі чимало шляхів, якими вони наїздили й гнали у Крим свою здобич. Найзначніщими були з правого боку Дніпра три шляхи на Львів: „Чорний“ (через Черкаси, Київ), „Кучманський“ (поуз Бар) і „Волоський“ (по-за Дністром). З лівого боку був один шлях — „Муравський“ (од Перекопу по водорозділу Дніпра та Дону до Ворскли й далі).[2]
Чоловіків та жінок вязали Татари в довгі низки за шию одно за одним. Передніх вязали до коней, а задніх підганяли канчуками. Багатих людей, що за них малося взяти викуп, привязували за своєю спиною до коней, а самих вродливих дівчат везли у мажах (великих возах), зап'ятих килимами, щоб не змарніли від сонця й не втеряли ціни. З Криму хлопців оддавали турецькому султанові, який їх повертав на „яничари“ — найстрашніще своє військо, а жінок, чоловіків і дівчат продавали до Сірії, Єгипту та Аравії. З Криму ще можна було викупитися: або свої родичі викупали, або й не рідні, а чужі люде, частіш усього — ґреки, сподіваючись, що їм повернуть витрачені гроші. Найголовніщими ринками полонених були Азов, Козлов (тепер Євпаторія) й Кафа (тепер Феодосія). Годували бранців здохлятиною, перед продажом клали розпеченим залізом на чолі або щоках тавро. Запроданий невільник повинен був вислужити в хазяїна шість років, після чого ставав вільним, тільки не мав права вертатися додому. Тим бранцям, що намагалися втікати, випікали або виколювали очі.
|
1.Ой та не знав козак, ой та не знав Софрон, |
