Сторінка:Українські думи та пісні історичні (Д. Ревуцький, 1919).pdf/83

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 77 —


не буйниї вітри повівали,
як турки-яничари з чистого поля в долину припали,
30.дванадцять козаків браславців-небувальців в полон забрали.[1]

Татари протоптали собі чимало шляхів, якими вони наїздили й гнали у Крим свою здобич. Найзначніщими були з правого боку Дніпра три шляхи на Львів: „Чорний“ (через Черкаси, Київ), „Кучманський“ (поуз Бар) і „Волоський“ (по-за Дністром). З лівого боку був один шлях — „Муравський“ (од Перекопу по водорозділу Дніпра та Дону до Ворскли й далі).[2]

Чоловіків та жінок вязали Татари в довгі низки за шию одно за одним. Передніх вязали до коней, а задніх підганяли канчуками. Багатих людей, що за них малося взяти викуп, привязували за своєю спиною до коней, а самих вродливих дівчат везли у мажах (великих возах), зап'ятих килимами, щоб не змарніли від сонця й не втеряли ціни. З Криму хлопців оддавали турецькому султанові, який їх повертав на „яничари“ — найстрашніще своє військо, а жінок, чоловіків і дівчат продавали до Сірії, Єгипту та Аравії. З Криму ще можна було викупитися: або свої родичі викупали, або й не рідні, а чужі люде, частіш усього — ґреки, сподіваючись, що їм повернуть витрачені гроші. Найголовніщими ринками полонених були Азов, Козлов (тепер Євпаторія) й Кафа (тепер Феодосія). Годували бранців здохлятиною, перед продажом клали розпеченим залізом на чолі або щоках тавро. Запроданий невільник повинен був вислужити в хазяїна шість років, після чого ставав вільним, тільки не мав права вертатися додому. Тим бранцям, що намагалися втікати, випікали або виколювали очі.

 

 
10.
 

1.Ой та не знав козак, ой та не знав Софрон,
як славоньки зажити,

  1. Пк. 119, ст. 238
  2. Пк. 99, ст. 15