|
на тихі води, |
Дума про Марусю Богуславку яскраво малює, в яких обставинах доводилося жити тим бранцям, що сиділи по темницях. Анґлійський автор так оповідає про життя цих бранців у Феці й Марокко: „Самі тяжкі роботи, які роблять в Європі тільки лиходії, ніщо проти того, що терпить багато чесних людей у цій неволі. Невольників на ніч замикають у темні камяні льохи, а ранком їх виводять на роботу жорстокі доглядачі, нещадно їх б'ючи й клянучи. Працюють ці нещасні частіш усього коло будинків імператорських, а инші по кінських стайнях або мелють борошно руками. Доглядачі люто карають їх за всяку дрібницю, за найменчу недбалість. Вони иноді такі лихі, що не дають часу бідному невольникові із'їсти шматок хліба. Після тяжкої денної праці тягнуть иноді їх уночі знову з лайкою на нову работу. Гірше ж усього те, що нещасних разом з ослами й мулами запрягають у вози. На ніч замикають їх у підземні круглі темниці, ліктів у пять завдовжки й завширшки та три лікті глибині. Туди спускають їх по мотузяній драбинці, яку потім приймають, а на дірку накладають залізну ляду. На їжу дають їм на день тільки фунт чорного яшного печива й трошки оливи. Траплялося, що султани вбивали цілі сотні християн-бранців або для забавки, або за те, що бранці здавалися їм не дуже роботящими“[2].
Доля гарних дівчат і молодих жінок, що попадали в неволю, була инша. За них платили великі гроші — до 6000 піястрів (коло 7000 срібних карбованців), зодягали їх у єдвабові (шовкові) сукні, добре годували. Всі мусульмане дуже любили брати собі за жінок бранок. Майже у всіх султанів були любимі жінки — словянки. У Сулеймана I була за жінку — славнозвісна Росса або Роксолана („Радісна“),
