яка мала великий вплив на султана й його політику, верховодила всім царством і навіть примусила султана вбити рідного його сина, що був їй невгоден. Була вона попівна з Рогатина (на Галичині).
Про жінку Османа II оповідають, що її ще маленьку з простого роду полонили татари й продали турецькому визиреві Муратові, а його жінка віддала її одному туркові Мустафі, який приняв її за дочку й одпустив на волю. Раз якось побачив її султан і дуже у неї закохався. Однак Мустафа сказав, що не може віддати її султанові за невольницю, а хіба султан візьме її за жінку. Так воно й сталося, і султан кохав її більш, ніж усіх своїх жінок.
Мати султана Османа III, теж бранка, була фанатичною мусульманкою, що всяку ніч по 1500 разів читала стодванадцятий розділ Корана й мала між турками славу мало не святої.
Так ми бачимо, що часто бранки „туречились-бусурманились“, хоч не завжди вони забували свій рідній край. Кажуть, що вищезгадана Росса була дуже прихильна до українців. Ще більшим оборонцем України й местником за неї була дівчина з України, жінка кримського хана Іслама Ґірея, спільника, а потім ворога Богдана Хмельницького. Як каже слідом за народніми переказами Костомаров, та Ісламова жінка отруїла хана, помщаючись за те, що хан під Жванцем зрадив Хмельницького й побрав на Вкраїні багато людей у неволю[1].
С. Томашівський заспів думи вважає ориґінальним, кінець же, на його думку, взято з дум-плачів. Дума не дійшла до нас цілком, і є тільки частиною якогось великого невольничого ціклу, Джерела думи — мандрівні сюжети, що приростали до головного побутового факту[2].
|
1.Ой, із города, із Трапезонта виступала ґалера, |
