Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/108

Казав царь, що якби вилічив хто дочку його, так нічого не пожалів би з свого добра.«

Правда це все чула.

»Мені дав так Бог, що я стала видющою«, думає вона сама собі: »поможу ж я й тій царівні, що сліпа.«

Парубки ж з дівчатами гуляли, пили, їли та й пішли назад, покидавши все, що позоставалось.