Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/11

мене, то я тобі вовча дам, — воно колись тобі в пригоді стане!« Він не стріляв; от вона й дала йому вовченя. Так він собі добув іще всяких звірів: зайця, ведмедя й лиса, — цілий звіринець у себе завів; а вони так, як собаки: як покличе, то за ним і йдуть.

Пішов він раз на полювання. Іде та йде, іде та йде. Коли ж дивиться: стоїть над річкою такий палац прездоровий, тільки ніде́ в ньому дверей знизу нема, а на другому поверсі — чутно: собачка бреше. Він ходив, ходив округ — не знайшов дверей, та взяв та й виліз якось туди