Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нагору. Дивиться — нема нікого, тільки баба стара сидить. Він і питає її: »Хто тут живе?« А вона йому й каже. »Тут розбійники живуть, та тільки їх тепер дома нема; от коли хоч, то втікай швидче, поки їх нема, бо як вернуться, то вони тебе вб'ють.« — »Нічого«, каже, »я їх не боюся.«

Коли ж чує він — аж щось гуде; аж то ті разбійники йдуть. Прийшли, та й почали вони з ним битися. Він усіх їх побив, і бабу ту вбив, тільки найстаршого одного лишив, та й розіп'яв його на стіні в коморі, гвіздками поприбивав… Пішов він ото, забрав свою сестру й звірів, та й перебрався в той палац.

Іде він раз у ліс та й говорить до сестри; »Піду ж я оце звіря стріляти, а ти тут сиди, пильнуй, усюди собі ходи, тільки не ходи от у той хлівець«, де то він того розбійника розіп'яв.

Жде його сестра цілий день — нема брата; от уже й ніч — нема. А його то якийсь розбійник, чи що, стрів та й голову йому відрубав.

От на другий день взяла вона, випустила звірів, щоб його шукали. Вони й побігли. Прибігають — аж він без голови лежить. Вовк зараз уловив десь кобилу, роздер її, а заєць уліз усередину та й сидить. Прилітають ворони на те стерво, а заєць одну й ухопив: — »Принесеш цілющої води?« — »Принесу«, каже. Він пустив ту ворону, вона й принесла їм ці-