Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


не втече, вона не дожене. Коли стоїть кузня, і там коваль Василь. Ясат у ту кузню, і зачинився. А двері так, як на долоню — товсті, ковані залізом. »Оддай мені«, каже Василеві, »Ясата!« — »Пролижи двері, то я тобі його на язик посаджу.« Лизнула раз, за другим разом уже дірку пролизала. »Всаджай язика, я тобі його оддам!« А він тимчасом обценьки розпік. Тільки що всунула — аж він її за язик обценьками! А тоді й убили її.

Українські народні казки (1920) - сторінка 025 - Ю.Магалевський.jpg

Тоді попович-Ясат оддав коня цареві, а той дав дочку за його й одділив половину царства. То вони там і тепер живуть-проживають.