Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


1. Рись-мати.

Був собі дід та баба. У діда дочка, й у баби дочка. Так вони ходили на вечірки.

От баба дала дідовій дочці повісмо конопель, щоб вона за ніч спряла. То вона йде й плаче, а теличка побачила, та й питає:

— »Чого ти, дівко, плачеш?«

— А що ж? — каже, — дала мені мачуха повісмо конопель, щоб я за ніч спряла.

— »Не плач! Лізь у моє ліве вухо, а в праве вилізь: так тобі там і попрядеться, і потчеться, і в скриню покладеться!

От, вона й спряла те повісмо.

На другу ніч баба й друге дала. А вона знов плаче й іде до тієї телички. А теличка й каже: — »Чого ти, дівко, плачеш?«

Вона розказала, — так і так: »Лізь«, каже, »у моє ліве вухо, а в праве вилізь!«

Вона й полізла; так їй там і спрялось, і змоталось.

А баба стоїть і все те бачить. Приходить тоді до діда та й каже: