Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Лакей і пішов.

А слухало й підслухав, що царь казав, та й розказав дурневі. Дурень сидить на лаві (такі лави кругом столів пороблено) та й журиться: не їсть, не п'є?

Скороход побачив: — Чому ти, — пита, — не їси!

»Де вже мені їсти!… і в пельку не йде…«

І розказав — так і так: »Загадав мені царь, щоб я, поки люде пообідають, добув води живучої й цілющої… Як я її добуду?«

— Не журись! Я тобі достану!

»Ну, гляди!«

Приходить лакей, дає йому царський приказ; а він уже давно знає, як і що. »Скажи«, говорить, »що принесу!«

От лакей і пішов.

А Скороход одвязав ногу від вуха, та як махнув — так в одну мить і набрав води живучої й цілющої. Набрав, утомивсь… »Ще«, дума, »поки обід, вернуся, а тепер сяду під млином, одпочину трохи.«

Сів та й заснув. Люде уже обід кінчають, а його нема. Дурень сидить ні живий, ні мертвий. »Пропав!« думає.

Слухало взяв приставив до землі вухо — давай слухати. Слухав-слухав: »Не журись!« каже: »під млином спить, вражий син!«

— Що ж ми будемо тепер робити? — каже дурень: як-би його збудити?