А Стрілець каже: »Не бійся: я збуджу!« От, як нап'яв лук, як стрельне — як торохне стріла в млин, аж тріски полетіли… Скороход прокинувсь — мерщій туди! Люде обід тільки що кінчають, а він приносить ту воду.
Царь, що робити? Ну загадувати другу загадку:
— Піди, — каже, — на лакея, скажи йому: як іззість із своїм товариством за одним разом шість пар волів жарених і сорок пічок хліба, тоді, — каже, — оддам мою дитину за нього; а не ззість — то от: мій меч — а йому голова з плеч!
Слухало й підслухав та й розказав дурневі. »Що ж мені тепер робити? Я й одного хліба не ззім!« каже дурень та й знов зажуривсь — аж плаче.
А Об'їдайло й каже: »Не плач, я за вас усіх поїм, і ще буде й трохи.«
Приходить лакей: так і так. »Добре«, каже, »нехай дають!«
От нажарили дванацять биків, напекли сорок пічок хліба. Об'їдайло як зачав їсти — усе дочиста поїв, ще й просить: »Ех«, каже, »мало! Хоч би ще трошки дали…«
Царь бачить, що він такий — знову загадав загадку: щоб сорок сорокових кухов води випили за одним духом і сорок сорокових кухов вина, — а не вип'є: »мій меч — йому голова з плеч!«
Слухало підслухав — розказав; дурень плаче. »Не плач!« каже Обпивайло: »Я, каже, сам вип'ю, ще й трохи буде.«
