Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/41

Коли так, через яку там пору, приїздить старший царевич, просить у неї стрілку.

»Не дам я«, каже, »цієї стрілки нікому, тільки оддам тому, хто мене дружиною візьме.«

»Я«, каже царевич, »тебе візьму.«

Намовились. Поїхав він.

Другий царевич стрельнув — звилася стріла нижче хмари, вище ліса, та й упала в княжецький двір. Князівна на той час на рундучку сиділа, побачила, підняла стрілку й понесла до батька:

»Яку я, таточку, гарну стрілку найшла!«