Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ється, а як блискавка заблищить — знай, що твоя дружина в дороге вбрання прибірається; а як грім загремить — то вже їде.«

Іван-царевич убрався, сів і поїхав.

Приїздить, аж старші брати зо своїми жінками вже там; самі повбирані гарно, а жінки в золоті, в саєті, в намистах дуже дорогих… Брати почали з його сміятися:

»Що ж ти, брате, сам приїхав? Ти б її хоч у хустку зав'язав та привіз…«

— Не смійтесь, — каже, — потім приїде.

Коли це став дощик накрапати. Іван-царевич і каже: »Це моя жіночка люба дощевою росою вмивається!« Брати сміються з його: »Чи ти«, кажуть, »здурів, що таке торочиш?« Коли це блискавка блиснула, Іван-царевич і каже: »Це моя жіночка в дороге вбрання прибірається!« Брати тільки плечима здвигують: був брат такий, як і треба, а то й здурів! Коли це як зашумить, як загрімотить грім — аж дворець затрясся; а царевич і каже: »Оце вже моя голубочка їде!« Коли так: приїхала під крильце карета шестіркою коней, як змії, — вийшла вона з карети… Аж поторопіли всі — така гарна!

Посідали обідати: І царь, і цариця, й обидва старші брати не надивляться на неї: сказано — така гарна, така гарна, що й не можна! Обідають; то вона оце шматочок у рот, шматочок у рукав, ложку в рот, ложку в рукав. А ті невістки дивляться на неї, та й собі: ложку в рот,