Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка не потребує вичитки


своєї жінки: вона десь у тридесятому царстві, у тридесятому государстві, у баби-яги, кістяної ноги. Іду та й не знаю, куди… Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?«

»Чому«, каже, »не знати? Знаю.«

— »Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!«

»Е, що тобі, сину, казати: кажи — не кажи, не потрапиш!«

— Потраплю — не потраплю, скажіть; я за вас буду цілий вік Бога молити.

»Ну, коли вже«, каже, »тобі так треба, то от тобі клубочок: пусти його — куди він буде котитись, туди й ти іди за ним: якраз прийдеш аж до баби-яги, кістяної ноги.«

Іван-царевич подякував дідові за клубочок, узяв, пустив, клубочок покотився, а він пішов.

Іде́ та й іде́ таким густим лісом, що аж темно. Зустрічається йому ведмідь. Він наложив мідну стрілку на срібний сагайдак — хотів стріляти. Ведмідь йому й каже:

»Іване-царевичу, не бий мене: я тобі в великій пригоді стану!«

Він пожалував його, не бив. Отак і сокола пожалував, не вбив.

Іде́ та й іде́: клубочок попереду котиться, а він позаду йде за ним, та й дійшов аж до синього моря. І бачить: на бе́резі лежить щука зубата, без води пропадає на сонці. Він хотів її взяти та ззісти, а вона й просить: