Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/86

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ніде́ нікого. Він пішов у їх хату, подививсь, що брат пошматований, узяв, склав його в мішок, положив на віз і повіз додому.

Приїхав додому, стали радитися: я́к би його зшити й заховати по закону? Усі радяться — не знають, що й робити. А в їх була дівка-чорнявка — служила. От вони й кажуть:

»Покликати її, чи не знає вона кого такого, щоб умів зшить?« Запитали її, вона й каже:

»Я знаю тут недалеко такого діда, що колись людей лікував, а тепер тільки зшиває; коли хочете, то я до його піду: якщо схоче, щоб його привести так, щоб очі зав'язать, щоб не знав, де він і був, — то я його приведу.«

Порадились, і пішла дівка-чорнявка.

»Так і так«, каже, »дідусю!« А він і каже:

— Добре, як дасть сто карбованців, то вже піду, хоч очі зав'яжи.

Сторгувались, зав'язала очі й повела. Прийшли в хату, розв'язала очі, зшив дід того чоловіка, заплатили йому, знову зав'язали очі й повела дівка-чорнявка до його хати.

Ото пішла скрізь чутка, що багатирь нездужа, а дівка-чорнявка кожний день біга в аптеку — бере ліки; а як хто спитає, нащо, то вона каже: »Хазяїн нездужа.« Оте повиливають, а за другим іде́, і так три дні лікували; а там сказали, що вмер багатирь.

Його дуже гарно ховали — аж три попи було! А обід дуже великий зробили… Упослі багати-