панська наймичка, набери пляшок із вином, із медом і з горілкою повний кошик та й іди поз ті стовпи, де висить брат та й спіткнися, упади навмисне й побий ті пляшки — й плач, стільки тобі хочеться. А як хто спитає: »Чого ти плачеш?« — то ти скажеш, що йшла од панів, несла оцього добра до других панів і це нещастя лучилось — упала й побила все!«[1]
Вона так і зробила.
І як упала недалеко біля свого чоловіка, як побила пляшки, як стала голосити, — то разбійник вийшов і став її питати:
»Чого ти плачеш?« А вона й сказала:
— Як мені не плакати, коли це все панське, — то що мені буде, що побила все!
Виплакалась добре за своїм чоловіком і пішла додому. А вночі посходились усі гайдамаки.
»А що«, кажуть, »ніхто не був?«
— Ні, — одказав гайдамака: — »тільки одна молодиця до панів несла повний кошик пляшок із медом та з вином, упала, чисто все побила й дуже плакала«…
Ото вони взяли того багатиря й понесли у свою оселю, порізали його на шматки, почетвертували й порозкладали по кутках, а на покутя голову положили; а самі поїхали на здобитки.
А брат виліз на того граба й сидів, поки гайдамаки виїхали; тоді зліз, подивився — нема
- ↑ Народній звичай каже, що по кожному небіщикові треба голосити та обов'язково своє відплакати.
