Сторінка:Українські народні казки (1920).djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


2. Брат і сестра в лісі.

Був собі один чоловік, та вмерла в його жінка, а в його двоє дітей зосталося — хлопчик і дівчинка. От, трохи згодом, той чоловік оженився: взяв собі другу жінку. Ота, мачуха вже б то, та так незлюбила цих дітей, що страх: усе до свого чоловіка пристає: »Або віддай їх кому небудь, або в ліс завези та повісь, або де хоч подінь, аби їх тут не було.

Терпів той чоловік, терпів, а далі й каже: »Ну, відвезу вже, Бог з тобою! Ось пожди тільки до завтрього, то вже відвезу.«

А діти це й почули.

На другий день він і везе їх у ліс, а вони понабірали за пазуху попілу, та все дорогою той попіл кидають потрохи. Як батько їх покинув у лісі, а сам поїхав додому, то й вони по тому попелі прийшли знов додому.

От та мачуха знов до чоловіка: »Відвези їх та й відвези знов!«