спільноті[1]. Соціальна ідентичність належить до сфери соціальної «уяви» і є її продуктом. Людське існування може відбуватися тільки на основі й у межах культури та суспільства. Інтенсифікація відчуття належності до Ми-ідентичності може відбутися через певні інформаційно-емоційні впливи, наприклад, через обряди ініціації або через усвідомлення, скажімо, завдяки зустрічі з іншого роду спільнотами та формами життя тощо.
Відтак, соціальну ідентичність ми можемо також визначити як соціальну приналежність, яка стала предметом рефлексії, іншими словами — визнати свою приналежність до неї. Культура та суспільство — висхідні структури. Інтенсифікація висхідної структури через рефлексію до рівня колективної ідентичності відбувається зазвичай за умови наявності антагонізму, необхідності захищати свою ідентичність. Людина належить до певної групи, якщо живе з її представниками в спільному «символічному світі смислу». Людина пристосовується до культури, до символічного світу смислів, який символічно опосередковує для неї світ і робить його придатним до життя.
Соціальна ідентичність забезпечує умови для комунікації членів спільноти й сприймається через форми символізації ідентичності. Усвідомлення соціальної приналежності — «соціальна ідентичність» — засноване на участі в спільному знанні та спільній пам'яті, які повідомляються через спілкування однією мовою або, точніше, через використання спільної системи символів. До них належать не тільки граматика та фонетика мови й тексти, але й обряди, господарська чи інша спеціалізація, танці, візерунки й орнаменти, костюми, татуювання, їжа та напої, пам'ятники, картини, ландшафти тощо – усе це може стати знаком кодування спільності. Важливою є не матеріальна оболонка, а функція символу й структура знаку. Згідно з теорією Ми-ідентичності Я. Асмана, цей компонент який передається в символах спільності визначається як «культура», або, точніше – «культурна формація»[2]. Соціальній ідентичності відповідає, обґрунтовує й відтворює відповідна культурна формація.
Завдяки постійному встановленню безкінечних контактів, створюється коґерентність і органічна інтеґрація, соціальна ідентичність утворюється у взаємодії. У цій взаємодії циркулює закодований і виражений у спільній мові, спільному знанні й спільній пам'яті культурний смисл, тобто запас спільних цінностей, надбань досвіду, очікувань і тлумачень, який утворює «символічний світ смислу» або ж «картину
