Сторінка:Українці Кубані в 1792–1921 роках.pdf/29

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Наступною узагальнюючою працею, присвяченою подіям 1917– 1920 рр. на Кубані, стала книга останнього отамана Кубанської республіки В. Іваниса «Боротьба Кубані за незалежність»[1]. Дотримуючись загальної схеми В. Сулятицького щодо національного розвитку українців реґіону, автор намагається значною мірою пом’якшити критичні зауваження останнього стосовно провідників державницького руху на Кубані, і зосереджується, головним чином, на викладенні основних подій, пов’язаних зі становленням кубанської державності в 1917–1920-х рр. Надалі розвиток досліджень, присвячених українській спільноті Кубані, серед істориків української діаспори припинився.

У радянський період дослідження як з історії козацтва, так і загалом українців Кубані опинилися «поза законом». Репутація Кубані, як одного з центрів «Російської Вандеї», а козацтва як контрреволюційної сили, тотальна політика русифікації українців Кубані у 1932–1933 рр., жорсткий ідеологічний контроль над соціогуманітарними дослідженнями, унеможливили подальший розвиток історіографії з питань української спільноти Кубані. Одним з небагатьох винятків стала монографія В. Голобуцького «Чорноморські козаки»[2], проблематика якої зосереджена головно навколо соціально-економічного розвитку чорноморського козацтва та «класової боротьби» в його середовищі. Етнічна ідентичність чорноморців автором не розглядалася. Втім, у цій монографії наводиться великий масив фактологічного матеріалу, присвяченого, головним чином, економічному розвитку чорноморського козацтва. Іншим винятком стала монографія М. Покровського «З історії адигів в кінці XVIII – першій половині XIX сторіччя», яку було написано на основі дисертаційного дослідження в 50-х рр. ХХ ст., але надруковано тільки у 1989 р.[3] У ній велику увагу приділено розвитку чорноморського козацтва на Північно-Західному Кавказі, його економічному становищу та взаємовідносинам з адигами.

Звернення до української культури Кубані було основою досліджень кубанського краєзнавця В.Орла, але в контексті радянської дійсності тих часів вони не набули належного поширення, а більша частина праць В.Орла побачила світ тільки в 2006 р.[4]. Офіційна концепція радянської історичної науки при висвітленні проблематики історії кубанського козацтва найвиразніше була викладена в працях кубанського історика І. Куценка, написаних з догматичних марксистсько--

29

  1. Іванис В. Боротьба Кубані за незалежність / В. Іванис. – Мюнхен, 1968. – 180 с.
  2. Голобуцкий В. А. Черноморское казачество / В. А. Голобуцкий. – К.: Издательство Академии наук Украинской ССР, 1956. – 414 с.
  3. Покровский М. В. Из истории адыгов в конце XVIII – первой половине XIX века: социальноэкономические очерки / М. В. Покровский. – Краснодар, 1989. – 319 с.
  4. Орел В. Н. В поисках истины / В. Н. Орел. – Краснодар, 2006. – 312 с.