в четвертій клясі, української мови, а він хай візьме в мене руханку. Візьму й більше годин, як визначує розклад науки, щоб діти в останньому році науки скористали більше та пізнали дещо з цінностий рідного слова.
— Радо пристаю на цю заміну; мені, полякові львовянинові, трудно доводиться говорити, не то вчити руської мови.
Вечером того дня найшлась я сама на горі за містом при каплиці…
Дивна сила привела мене туди.
З дисгармонії чуття, з вирування думок забажала я повернути до рівноваги — до холоду ялиць і тишини, яка тут царила… Як ранена серна шукала я покріплення у холоді, в тишині й тіні… Кінчився ясний, теплий ще вересневий день.
Поволи сутінь покривала пусті поля і місто в долині, замкнене півкругом гір. Лябіринт чорних дахів ринку та кривобоких хат передмістя щезав у синявій хмарині мряки та диму…
Хмарини вкривали все, що було брудне, криве, погане… Та я занадто добре знала, що криється під тими хмаринами; я ж мала досить часу прислухатись до живчиків життя житців тих хат, і коли я дивилася на ті хати, відчувала у своїх грудях болючу рану. Я бажала тоді утікати, або чогось такого, що очистило би, спалило все, що в них було брудне, гниле, погане…
І мої очі спочили на будинку школи.
Коли хати щезали в мряці та димі, школа одинока пишалася на узгірї… Останні проміні сонця обливали її рожевим світлом, зо-
