Пан Теофіль довідався мабуть від людий, як вертали, що ми переїздили попри дім пані Лєнчевської, бо зараз на другий день дістаю вже тут цвіти на привітання в новому житті і його лист із побажаннями, але і з докорами, що не хотіла бачити найліпших приятелів — тобто його та своячку паню Лєнчевську…
Дальше опис його безмірних терпінь; постарівся в одному дні на цілий вік. А коли бачить, що для мене одиниці не істнують, що жертвую свій труд для загалу, він приїжджатиме до Бібрки тільки на те, щоб бачити мене здалека — хоч у церкві, як се було в попередніх літах у Львові…
Сумно, але змінити нічого не можу.
Мама тільки напише пару слів оправдання до пані Лєнчевської і пана Теофіля.
Я дістала легкої соняшної „опарки“ — „Sonnenstich“. Не можу представитися управителеві, предсідникові і т. д. Ледви на третій день позбулася болю голови, але все ще лице страшно червоне, сонцем осмалене, виглядаю негарно.
Ось уже і перші осінні приємности починаються. Мрачно, холодно, паде дрібний
