купном трудно. А в селі люди не звикли продавати. І молока не хочуть продати; якось їм це дивно, а я без заплати не хочу приймати.
По шкільних годинах хочу свіжого повітра. Куди не звернусю, близько, таки зараз стрічаю цвинтарі. З лівого боку таки без дороги та огорожі цвинтар. З правого боку хати полева доріжка, корчі тернини, дерева бучини, а там і густіще і ліс; між тернами та деревами на горбках декуди ще видні камінні плити, вже порослі мохом, над усім один спільний, великий хрест — як звичайно на старих цвинтарях…
Мраки чи тіні блукають? Природа завмерла, чи віддих здержала? Вітер не торкає жовтих листків бучини, що не облітають із віток, як смутки з душі не облітають…
В захисті дерев декуди стріну ще ромен або яскер — козелець, бліду скабіозу…
Квітка, стоптана осіннім вітром, даремне виглядає проміння соняшного та бореться з німим терпінням… Хочу квітку зберегти, забрати, так вона з трепетом ронить ніжні платочки корони…
Ох, що ж варта й життя в сю пору?
Пізною осінню і найгарніщі, залюднені місцевости стають сумні… Я з памятию дорогої втрати, як тінь марна, безахистна, блукаю по кладовищі — по безконечному…
| — | — | — | — | — | — | — | — | — | — | — |
Усе кругом біліє… Грудневі бурі — метелиці спираються об тонкі стіни хижі, вітер дзвонить вікном без завісів, скрипить дверми, яких не можна замкнути…
Дівчина, котру громада згодила до школи
