Сторінка:Уляна Кравченко. Спогади учительки.1936.pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

санні й заохота учительки; навпаки мова учительки спонукувала мене пильніще зазнайомлятися з творами наших мистців слова. — В мене стихійне, вроджене почуття, хто я, і труднощі мене тільки підбадьорували, а не знеохочували.

Сильна воля поможе і вам самим здобути це знання. Та чи нашою мовою, чи чужою хочете писати, працювати над собою треба, щоб не збільшати числа вітрогонів з кличем Schwamm drüber, не стати епіґоном Гайного чи Беранжера, сатириків — декадентів. Ренеґатів — як Стебельський — у нас уже доволі. Говорю вам це, щоб колись не відчувала докорів, що вас — одного з блудних синів — не пробувала ратувати.

Тому, що нас є богато, що нас більшість, ніхто, здається, не звертає уваги на втрати. А втрати є всюди, і ґрунт нам поволи усувається зпід ніг, і пропасть отвирається; і все і всюди так. Чому? Хоч би тут у нашій школі. Як гарно могло б воно бути. Управитель — як називаєте — русин, крім нього наші ще чотири сили. Тільки панна Маня, хоч назвисько її нагадує, що її батько і вона з роду наших.

А в школі ще й сторож наш, більшість дітвори теж наша; тих трохи жидиків та німчиків говорять по більшій части нашою мовою. Чому ж ніхто з вас ні до сторожа, ні до дітвори, ні між собою не говорить рідною мовою? — Як негарно звучить та мова, якою урядово говорить хоч би сторож. Тут наша мова повинна бути урядовою. І рада шкільна місцева має більшість наших членів, наш інспектор русин та й сам наш радник русин —