від мене, ніби вчиться, через те мама хоче, щоб я мала учительку. Учить її панна Маня. Вона старалася дістати й у нас лєкцію, але мама каже, що панна Маня небезпечна в домі, де є мужчини: баламутить братів Стасі; коло неї всі мужчини, вона ще відібрала б мені нареченого.
— Заки дістанемо книжки, можу вам дещо розказати з літератури, та мушу знати, хто й чого вас учив, що ви читали досі.
— Я науки маю доволі. Два роки була в нас ґувернантка, учила французького, співу, музики. Тепер читаю книжки з бібліотеки „Повістий та романсів“. Там є гарні речі як: „На цментаржу на вулькані“, „Таємніце кляштору неаполітаньскєґо“. Алє про свою лєктуру я колись вам скажу; сьогодні не хочу про те говорити. Навіть ця новеля мало „пікантна“ для мене. Правда, пані, ви все поможете мені написати лист до нареченого — він тепер у Львові, кінчить працю до докторату; — не вмію писати, а боюся, щоб не зірвав „стосунку“. — — Мати нареченого теж конче домагається, щоб я вчилася. Прислала мені навіть якісь книжки: Танської „Памйонтка по добрей матце“ — та „О повінносьцях кобєт“.
Надійшла пані комісарева — і знову підвечірок — і говорення про сензації дня. Про науку нічого не згадує.
Я мала охоту, більше на лєкцію не йти; але хочу пізнати цей тип панночок; хочу довідатися від панни Жолі про її дотеперішню лєктуру.
