Покінчила я учительську семинарію. Одержала свідоцтво зрілости. Та нема — на жаль — вільного місця на учительку в школі мого родинного містечка Миколаєва. Тут приняли б мене щиро і родичі і дітвора. Треба дальше шукати непевної долі між чужими людьми та в чужій сторононьці… Годі!
Я вислала подання аж у три округи. Не зазначую місцевости, в котрій рада б учителькою бути; на це практикантки не мають права. Із львівсько-заміського округа дістала я декрет із датою 18 го серпня 1881 року — на посаду провізоричної учительки при мішаній школі в повітовому місті Бібрці. Воліла б село, але, здається, визначного свідоцтва ради, удостоїлась я місця учительки в повітовому місті.
Недалеко: знад „Чорного Потока“ доводиться нам переселитися над „Білий Потік“ — а всеж відмінне щось мабуть… Чи краще це, що лишаю? Чи верну ще сюди? Щось каже: Ні! Годі!
Чи не краса в тому, що щось раз тільки єсть — і не вертається більш ніколи…
Наші „копачі“, як їх — майже всіх —
