Перші два місяці другого курсу скоро минають. Не стало до дальших сцен „інтриґанта“ — і справа, за яку боролися, програна.
Управитель кланяється, а разом і говорить зі мною — спершу в справах урядових, а вкінці балакає вже і про свої особисті справи: Нарікає часто на міське життя, жде тільки на кінець року шкільного, щоби переселитися на село, жити спокійно з родиною, займатися школою і господарством.
— Не хочу більше мати підвладні сили; з тими молодими учителями зазнав цього року богато клопоту. Жаль тільки цього нового будинку; мешкання таке просторе, вигідне; я для себе будував, а доводиться мені тут мешкати перший і останній рік.
З весною виходила на балькон і пані директорова. Ми познайомились. Вона згадує, що в першому курсі, у днях колотнечі — боротьби, симпатизувала зі мною та боронила, виправдувала мене перед мужем, котрого опутав Гордієнко. Симпатію в неї — як я догадалася — здобула тим, що не уживала „пудру“, модної „фризури“ — та яскравих —
