— Шукаєте мужів Плютарха. Дай Боже, щоб ви не розчарувалися, не знайшлися в сьогоднішній моїй ситуації. Великі дюди — еґоїсти.
— Гадаєте про творців — літератів? І між ними шукала б я спільноти думок, ідеалів, мети, не любови змислової. Життя моєї душі — не є життям хрущика, що кінчить життя на одній рожі… Не така моя вдача. А проте здобуття знання і робота в школі забирають мої сили. Квестія любови для мене не істнує.
Щоб не лишати йому надії, кажу дальше:
— Раз тільки історію любови переживається: стрічається на провесні леґіня з ясними очима, з темними кучерями, стрункого — як мітольоґічний Нарциз і поетичного як він — і готова любов. Без пізнання характеру, вдачі, приходить вона з биттям серця, палить крила і забирає багато сліз.
— Хто він був? Хто смів вас зрадити?
— Чи ж я говорю про себе? Говорю про загал смотриків… Забогато вимагаєте, коли бажаєте, щоб я про себе говорила.
— О, я б пімстився за вас.
— Гамуйте свій Дон Кіхотський героїзм: мене ніхто не зрадив. Мій суджений далеко на чужині, працює для ідеї, котра мені дорога. Може він згинув у боротьбі, не маю певности. Та бачите, я зовсім спокійна, спокійно про це говорю. Tempi passati! Бажаю і вас бачити спокійним, відданим праці свого звання. Так. Чи не можемо як товариш і товаришка говорити про фахові речі? Чи між жінкою і мужчиною тільки любов можлива? Не знаєте
