творити інтернаціоналів. Утопією є всілякі „зелені інтернаціонали“ — прояв зараження хліборобів ідеологіями инших верств. Категорії думання хлібороба про міжнародні взаємовідносини мусять по природі річей бути відмінні від думання купця чи неосілого кочовника.
Хлібороб — це земля. Отчизною, Батьківщиною хлібороба єсть його земля, а його нацією — народ, що ту землю заселяє. „Націоналізм“ хлібороба зветься патріотизмом. Це „націоналізм“ того колишнього „Римського Поля“, що не має нічого спільного ані з націоналізмом „еґоїзму“ й „інтересу“ екстериторіяльних націоналістичних міщанських спілок, ані з націоналізмом кочовничої орди, для якої „народом є кочуюча з місця на місце, або роспорошена серед чужих громада. Нація й земля в поняттю хлібороба, це синоніми. Тому то наприклад, Німець — хлібороб, що осідає на землі, заселеній народом польським, тим самим мусить стати Поляком. Поляк хлібороб, що осідає на землі заселеній народом українським, тим самим мусить стати Українцем і навпаки: Українець, що осідає на землі, заселеній народом польським, мусить Стати Поляком. Таким був спокон віку спосіб міжнароднього думання хлібороба. Так повстали всі держави й нації хліборобські, у яких провідна — завше наносна — верства зливалася з місцевим народом в одну державну, а потім і національну цілість під впливом власне такого, а не иншого способу думання. І всіляке відступлення від цього способу думання мстилося й мститися буде упадком верстви й ідеольоґії хліборобської.
Колоніальний, купецький спосіб думання у взаємовідносинах міжнародніх вбиває хліборобську ідеольоґію і усуває владу хліборобської верстви в даній країні. Хлібороб, котрого Батьківщиною є метрополія, а не та земля в якій він осів, вийшовши з метрополії;
