политої Української шляхетсько-козацької вчать, що країни хліборобські з недоброю анархичною організацією провідної верстви, як окремі державні організми не можуть вдержатися. Отже неминучу політичну катастрофу викликали б для хліборобської Польщі й хліборобської України ті провідники хліборобських мас, які організацію свою захотіли б оперти на республіканських основах. Бо кожна республіка, оперта завше на необмеженій свободі правлячих, хліборобську верству, по природі своїй нахилену до політичної анархії, роскладає й деморалізує. Множество селянських „партій“ або як у нас на Україні „отаманів“ без жалю взаємно себе поборюючих і своєю анархією руйнуючих державу — це в наш час єдиний наслідок республіканського способу організації хліборобських мас.
Так само не надається для політичної організації хліборобських мас і диктатура, чи то дідична в формі абсолютної монархії чи то довічна, в формі того чи иншого цезаризму. Бо всяка диктатура, мусить спіратися на верстві непродукуючій, а тому не хліборобській, яка віддана виключно цілям підбою й правління. При диктатурі хлібороби раніше чи пізніше мусять обернутись в невільничий „стан податних“ що виплачують данину провідній верстві. Тільки монархія, що спірається на пошануванні релігії й права — монархія з обмеженим самодовольством касти урядницької й військової, і з обмеженою свободою провідників хліборобських мас — є єдиною політичною організаційною формою, що своєю дисціпліною і своїм гальмом може запобігти вродженому індивідуалістичному анархизмові хлібороба. А рівночасно єдиним політичним устроєм при якім родина, стан і ідеольоґія хліборобська можуть відогравати провідну ролю в життю свого народу. Нарешті взаємовідносини міжнародні. Хлібороб по своїй природі не може
