ництві. Дякуючи сприятливим природнім умовам, досвіду цих пасічників і пильному догляду (вони переважно заможні) — просте (примитивне) пасічництво тримається в цих руках ще цупко.
До третьої групи можна зарахувати всіх молодих пасічників, що самотужки силкуються добути знання, щоб мати гарну пасіку, а від неї гарний прибуток. Ця група дуже рухома що до складу своїх представників. Молоді свіжі сили, що прибувають до неї, з часом або входять в лави першої групи, або переходять до другої групи, дивлячись по обставинах. На пасіці в таких пасічників можна бачити довбанки й рямкові вулики — тут перемішане старе з новим. Маючи здебільшого довбанки, пасічник лякається переходити на рямкові вулики, бо не певний в успіху. Не маючи змоги отримати певні знання по пасічництву, такі пасічники мішають ріжні системи рямкових вуликів. Вони силкуються поновити свою пасіку, але через свою безпорадність або топчуться на місці, або й зовсім вертаються назад до цілком примитивного ведення. Тільки окремим одиницям, більше енергійним, удається пробитися вперед.
Четверта група переважно складається з тих, що зневірилися, з тих, що на пасіку мало звертають уваги „аби на спаса дістати меду“. Пасіки в четвертої групи малі. Просте (примитивне) ведення їх далеко гірше за другої групи. Завітавши на таку пасіку, зразу побачиш, що око пасічника мало заглядає. Опріч неохайности, осиротілий, сумний вигляд має така пасіка. Комашня, чмілі, оси, шершні, клочень та багато инших гостей прибуває до цієї пасіки. Бджоляні родини самі по собі руйнуються й поправляються. Ця група невелика. Ледарі, що люблять мед, а не пасіку; ті, що зневірилися без зброї — знання „махнули рукою“ — от хто складає четверту групу. Існує ця група остільки, оскільки натура сприяє бджільництву. Умілість пасічника полягає в керуванні бджолами без жодного наказу і в умінні брати від них так, щоб вимоги корилися вдачі бджіл і їх законам… Цьому треба вчитись. Дійти цього можна краще поширенням організаційної пасічницької свідомости.
А бджільництво — одна з великих прибуткових галузів сільського господарства. Колись на Вкраїні бджільництво було одним із національних промислів. Це було тоді, коли було багато цілини. Зараз же бджільництво занепадає. Чому це так? А тому, що тоді по цілині багато росло диких медодайних рослин. Тоді бджолам було де пастися. От хоч і гаразд у старовину люде не вміли водити бджоли, але бджоли водилися, були великі пасіки й був мед. Зараз не те. Зараз людей збільшилося, а землі однаково. Люде стали краще обробляти землю, позасівали всі шматочки й от не стало місця, де раніш росло багато диких медодайних рослин.
