Ромео.
Коли лестивим мріям няти віри,
Веселе щось менї сей сон віщує.
Мій розум на своїм престолї ясний,
І ввесь сей день мій дух понад землею
Мене підносить якось любо в гору.
Здаєть ся, вмер я, а вона приходить
(Ві снї й умерши, мов живі, ми чуєм)
І так мене в уста цїлує тепло,
Що жизнь свою в моє вдихнула тїло.
Воскрес, дивлюсь, аж я вже царь великий.
О, скількож то в любви справдїшнїй щастя,
Що й тїнь її так радістю багата!
З Верони вість! Ну, що там, Балтазаре?
Чи від ченця нема до мене листу?
Що панї? як отець мій поживає?
А що Джульєта? знов тебе питаю.
Бо для мене нема на сьвітї лиха,
Аби вона щасливо пробувала.
