Цю сторінку схвалено
— 25 —
З любви, в яку загруз єси по вуха.
Та що се палимо ми сьвітло в день?
Ромео.
Як в день?Меркуціо.
Тут гаючись уже з годинуМарнуємо сьвічки, мов би горіли в днину.
Більш думки доброї в тверезих сих словах,
Нїж у твоїх пятьох, сподарю, розумах.
Ромео.
Ми добре думаєм, ідучи на маски,А розуму в сьому нема.
Меркуціо.
Нема? дивись який!Ромео.
Сю ніч я бачив сон.Меркуціо.
І я сю ніч сон бачив.Ромео.
Який же?Меркуціо.
Що всї сни брехливої удачі.Ромео.
О, в наших снах більш правди, нїж в словах!Меркуціо.
Тебе одвідала мабуть цариця Маба[1],Манюсїнька духів та фей химерна баба,
Не більша, нїж аґат на пальцї в альдермена.
У сонних по носах летючим довгим цуґом
Пилиночок вона, ся сповитуха, їздить.
З павучих ніжечок колїсця в бричцї в неї;
З крильця метелика на бричечцї наметець;
Обротьки й віжечки з тоненьких павутинок;
З роси блискучої на місяцї вся збруйка;
Із лїта бабського маленький батожечок,
А пужально з цьвіркунової ніжки.
- ↑ Маба, в анґл. Mab (читай Меб), валїйське слово, значить дитя. Шекспір перший увів сю постать, узяту з кельтських народнїх вірувань, у лїтературу. На його препишну характеристику Меби мав деякий вплив твір сучасного йому поета Наша „Terrors of the night“ (нічні страхи), виданий 1593 р.
