Ледащо се прийшло, щоб насьміхатись,
Як бенкетом ми будем тут втїшатись.
Капулєт.
Се молодий Ромео?
Тибальт.
Він, ледачий
Капулєт.
Спокійсь, небоже! Хай собі побуде.
Він тут поводить ся ввічливо, чемно.
Сказавши правду, вся Верона славить
Його за честь, за добре вихованнє.
Давай менї все місто із скарбами,
Не схочу в себе я його зневажить.
Тим угамуйсь, не дбай зовсїм про нього.
Так я велю. Коли мене шануєш,
Розвеселись, не зиркай із під лоба:
На празнику такім се не подоба.
Тибальт.
Чому, коли у нас гостює ворог?
Мій дух його не стерпить.
Капулєт.
Стерпить, стерпить.
Що, півнику? Кажу, що стерпить. Ну?
Чи я тут пан, чи може ти? Що ще?
Не стерпить! Як! помилуй мене Боже!
Ти хочеш тут гостей передрочити?
Бундючитись? дорослим величатись?
Тибальт.
Ой дядечку! се-ж сором нам…
Капулєт.
Ну, ну!
Ти лобуре! Ой, та гляди у мене,
Щоб я тебе не зупинив — ти знаєш, як?
Проти мене! До ста чортів! Та й пору вибрав!
Так, дїтки, так! люблю! — Ах, ти деркачу!
