його в розпуку в хвилї розлуки коханків“. І з иньших поглядів важна ся траґедія: як документ анґлїйського ренесансу, що корінить ся в глубокій старовинї та живе соками гуманїстичної доби, і як перший майстерний твір Шекспіра, яким завершено довгий розвій сеї лїтературної теми.
І. Жерела траґедії. Найдрастичнїйший мотив нашої траґедії — зажитє сонного напою, що надає вид умерлого на якийсь час, з метою — уникнути ненависного подружя, — належить до давних і улюблених реквізитів повістярської технїки. У найстаршого з грецьких риторів-повістярів, Сирийця Ямблїха з II. в. по Хр. в його повісти Βαβυλονιακά (Вавильонська повість) знаходимо кілька разів ужитий мотив, що закохана пара уникає небезпеки заживши раз затроєного меду, від якого вони сплять мов мертві, то знов сонного порошку замісь жаданої отрути.[1] Троха пізнїйший повістярь, Ксенофон із Ефезу, що мабуть у початку III. віку по Хр. написав свою „Ефезьку повість про любов Габрокомеса і Антеї“, обробив сей епізод детальнїйше. Антея, пошлюблена Габрокомесови, дістала ся в неволю до Перілая, який зворушений її красотою, хоче оженити ся з нею. Вона випрошує ся на 30 день, та врештї мусить стати до шлюбу, але увійшовши до спальнї заживає порошок, якого достарчив їй уперед ефезький лїкарь, і паде мов нежива. Перілай з великим жалем хоронить її в мурованім гробі. Тут вона будить ся в ночи, саме в пору, коли розбійники виломали двері і взяли ся грабувати трупи (Е Rohde, op. cit. 411). Незручною копією сього оповіданя треба вважати
- ↑ Erwin Rohde, Der griechische Roman und seine Vorläufer, zweite Auflage. Leipzig, стор. 395, 397.
