рункови; тогди вже єго має якъ на арканѣ, и мусить во̂нъ тогди єго дудку грати, бо якъ нѣ, то грозить єму и казнею и криміналомъ и комісіями и хто знає чимъ. А наши̂ люде яки̂? — єму про комісію лишь згадай, такъ и млѣє зо страху, бо не знає, що праведному чоловѣкови и за правду комісія, хотьбы и якъ и во̂дки, нѣщо не годна вдѣяти.“
„А выгоняє-жь во̂йтъ у насъ заразъ о девято̂й годинѣ въ вечеръ пяниць изъ корчмы? — бо по иншихъ сторонахъ такъ є, що о десято̂й годинѣ корчмы вже позамыкани̂ и жидъ не смѣє нѣкого, хиба якого подорожного, у ню пускати. — Ся установа є дуже важна, и повинна дуже остро тримати ся, бо она во̂дъ много зла та беззаконія заступає и боронить.“
— „У насъ нема того,“ каже Правдарюкъ; „та де-жь бы нашь во̂йтъ старавъ ся, абы пяниць розганяти?! Тай съ кимъ бы єму и розганяти? — хиба съ тымъ однымъ поліціяномъ, що то вже найпустѣйше смѣтя въ селѣ, таке, що и курки боить ся? — Я старавъ ся неразъ, абы и у насъ ладъ запровадити. Коли-жь бо уся громада якъ стала сыпѣти!… А на що намъ сёго та того, а на що намъ выдатко̂въ? а се, а те! Доста того, що я нѣчого не мо̂гъ вдѣяти, а нарештѣ и плюнувъ на все.“
— „Та громадѣ не ходило нѣ о грошѣ нѣ о