твердого та сумлѣнного чоловѣка, абы єго не перекрутивъ у свою ручь.“
„Якимъ же жь способомъ могли таки нашого, руского чоловѣка, жиды такъ зо̂псовати?“ пытає Василь.
— „Або-жь тяжко?“ каже Правдарюкъ, — „на самъ передъ по̂дбунтує єго на священика, що то нѣбы священикъ лишь на свою корысть горне, и що нѣбы то во̂йтъ тымъ понизить ся, що духовного слухати 'ме. — „На що вы во̂йтъ, прошу васъ?“ стане єму вговорювати, „коли вы маєте кождого слухати? Що вамъ панъ-отець? що оно таке за дѣло? оно повинно васъ слухати, а не вы єго! — Ай-вай-міръ! герсти? — абы во̂йтъ попа слухало!“ А такъ якъ стане погана Юда темного чоловѣка по̂джерати та троюдити, та ще до того то грошѣ єму зычити, то зъ горѣвкою проклятою по̂дходити: отъ чоловѣкъ и одурѣє нарештѣ, и по̂ддасть ся діяволу зовсѣмъ по̂дъ стрычокъ, бо жиды є часто нашь стрычокъ и наша шибениця.“
„Охъ се свята правда!“ каже Василь, та ажь єму слёзы закрутили-сь въ очахъ, а Складанъ и говоривъ дальше:
— „Найтяжше (каже), абы жидюга во̂йта до того довѣвъ, щобъ во̂нъ полакомивъ ся якому да-