Ця сторінка вичитана
такують, а за плечима однако своє давне роблять, ба навѣть ще и кепы бють съ панъ-отця! Де нема порядного во̂йта та порядного уряду въ селѣ, абы розумныхъ слухали та за ихъ радою ишли, тамъ и панъ-отець нѣчого не годни̂ вдѣяти. Хиба-жь у насъ панъ-отець не розумный та не честный чоловѣкъ? Та що съ того? коли такого во̂йта маємо, що ихъ слухати не хоче! У него лишь Мортко та писарь Обдзѣркевичь: то єго и рада и порада, у нихъ во̂нъ и днює и обѣдає и вечеряє, часомъ навѣть и переночує. Отъ, чому у насъ нема гаразду!“
„А хто-жь у насъ теперь во̂йтомъ?“ пытає Василь.
— „Павло Дзюбъ; ты єго знати будешь.“
„Та де-жь нѣ!“ каже Василь, „але хто-жь такого кладе на во̂йта, коли во̂нъ и давно ще любивъ напивати ся? — може не правда?“
— „Та якъ не правда!“ каже Складанъ; — „але якъ тои приповѣдки: яки̂ мы сами̂, таки̂ намъ санѣ; пяницю тягне до пяницѣ, а по во̂йтови по̂знати заразъ и село, яке оно. Та, правду сказавши, и нашь во̂йтъ не бувъ зъ разу такій ледащо; але во̂дъ-коли ставъ жидамъ та писареви по̂ддавати-сь, то и звели єго нѣ на що, — бо кого бы жидъ не по̂до̂йшовъ та на своє не переробивъ? Треба дуже