Ця сторінка вичитана
чмы. Василь съ кождымъ ґречно, ввѣчливо витає-сь, але каже:
„Я, каже, панове господарѣ, и вы купцѣ, до корчмы зъ роду не ходжу, бо горѣвки и до устъ не беру; великого свята треба, абы я выпивъ склянку пива або вина. Такъ я се чотырнайцять лѣтъ у во̂йску живъ, такъ и тутъ гадаю жити, тому вамъ за вашу ласку ґречно, укло̂нно дякую!“
— „Ай-вай! герсти?“ ажь скрикнули жиды, та ажь посоловѣли, ззираючись одинъ на одного. А Василь до нихъ и каже:
„Чого вамъ такъ дивно стало, купцѣ? Хиба вы не чули, що по другихъ краяхъ селяне не пють, та за тото яки̂ они здорови̂, яки̂ богати̂!… Господи! ажь душа радує ся, якъ чоловѣкъ лишь подивить ся на таке село, чи то въ Моравѣ, чи въ Чехахъ чи въ Австріи, чи на Тиролю. А прецѣ тамъ люде и о половину такихъ добрыхъ ґрунто̂въ та такои благословеннои землѣ не мають, якъ намъ єѣ Богъ давъ у нашо̂й Галичинѣ. Але земля божа бо такъ каже: не толочь мя пяно, оброби мене гарно, а вроджу тобѣ дармо[1].“- ↑ гойно.
