Цю сторінку схвалено
Святий вечер.
Звіночок звонит, звонит, звонит,
Все місто в світлі, в раю тоне,
Аж до касарні бє ся ехо,
Бо в тій касарни темно, тихо.
Лиш онде жовнярь в світлі луни
На слуп припер ся гей до труни,
Сльозаве око в небо зносит,
І ніби звізди о щось просит.
А звізди так му світя ясно,
А по домах весело, красно…
Чого-ж єму так серце мліє,
Коли ніхто не печаліє?
Га, відкиж я то можу знати? —
Єго не смію запитати.
Не видиш, як він брови хмурит?
Хто знає, чом ся жовнярь журит.
|
Дезертер. Ой сів же він при столику, |
