Як я братя раз сконаю.
Як я братя раз сконаю,
Занесіт мня де я знаю,
Тай просіт там трошки глини,
Як для мене сиротини.
Ви мня братя закопали,
Тай до дому повертали,
Аж приходит моя мила,
Дивит, дивит, то могила,
А она си подумає:
Хто ту бідний спочиває? —
Ані плити, ані рути,
Тутки мусит жовнярь бути.
І помалу, помаленьку
Піде слеза по личеньку:
Уломила яворини,
Як для мене сиротини.
Явір виріс, зеленіє,
Сонце світит, сонце гріє;
Люди ходя зілє рвати,
Миленької не видати.
Аж прилетит соловіє, —
Місяць світит, місяць мріє, —
